Алла Горська народилася 1929 року в родині провідного менеджера радянського кіно. У розпал Другої світової війни Олександра Горського, батька художниці, призначили директором Київської кіностудії. Вплив батька міг забезпечити доньці-художниці блискучу кар'єру та добре оплачувані державні замовлення.

Алла вибрала інший шлях.

На початку 1960-х років влада дозволила створити у Києві Клуб творчої молоді «Сучасник». Мета — продемонструвати критикам СРСР, що в країні є неформальні організації, які не контролюються комуністичною партією. Там проводили дискусії, мистецькі вечори і виставки, копіювали заборонені книжки. У вільному спілкуванні молодих митців народився стиль Алли Горської, який не вписувався в рамки панівного «соціалістичного реалізму». В її портфоліо є монументальні, мальовані та графічні твори. Роботи виконані в традиціях київської академічної школи народного мистецтва, українського авангарду та бойчукізму (школа українського мистецтва 1910–1930-х років, пов'язана з монументалістом і графіком Михайлом Бойчуком).

Усіх членів Клубу, до якого входила Горська, згодом назвали «шістдесятниками». Вони не були ворожими до Радянського Союзу, але жадали змін і правди. 1962 року спогади очевидців привели Горську з друзями до Биківні – місцевості під Києвом, де каральні органи розстріляли 50-100 тисяч людей. Знайшли двічі прострелений череп. Алла заплакала. «Уявіть собі, – показала в бік поховань, – ми – там... Ми ж усі там можемо бути…»

1964 року Горська разом з кількома однодумцями створює вітраж «Шевченко. Мати» у вестибюлі головного корпусу Київського університету. На ньому було зображено гнівного поета, до якого притулилася жінка – символ матері-України. Над композицією розміщувалася цитата Шевченка: «Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово!» Вітраж не вписувався в радянські ідеологічні стереотипи, тож був розтрощений.

1965 року КДБ бере під нагляд учасників Клубу творчої молоді. За квартирою Горської ведеться спостереження. Розпочалися арешти. Втім, Алла не боїться. Вона листується з політичними в'язнями, надає моральну і матеріальну допомогу їхнім родинам. 1968 року Горська підписала «Лист 139-ти», в якому представники української інтелігенції заперечували владі проти репресій і закритих судів над дисидентами. Наслідком стало переслідування підписантів і... чутки, ніби в Києві з'явилася терористична націоналістична організація, до якої входить Алла Горська.

28 листопада 1970 року Алла Горська поїхала до свекра в містечко Васильків біля Києва за швейною машинкою і не повернулася. За кілька днів її тіло знайшли в льоху будинку чоловікового батька Івана Зарецького. Причиною смерті назвали «удари тупим предметом з обмеженою ударною площею» – молотком. Іван Зарецький на той момент уже теж був мертвий – 29 листопада його понівечене тіло знайшли на залізничній колії.

Друзі Горської не мали сумнівів: то було сплановане і реалізоване спецслужбами вбивство. Надто сильним і непересічним суперником була для них художниця у часи загального приниження і брехні.

Аллу Горську не дали поховати в центрі Києва, тож її останнім притулком стало приміське кладовище.