Людмила Семикіна народилася 1924 року в Одесі. Батько Людмили займав високу посаду в місцевій організації комуністичної партії. Він відмовився брати участь в організації штучного голоду, Голодомору, і 1932 року вийшов з партії. Далі працював столяром.

Після закінчення Київського художнього інституту, в 1950–1960-х роках, Людмила працювала в жанрі станкового живопису. Її пейзажі, натюрморти, жанрові картини постійно виставлялися. Кар'єру художниці можна було б назвати успішною, але втручалася політика.

Семикіну двічі виключали зі Спілки художників України. Вперше за участь у створенні 1964 року вітражу «Шевченко. Мати» у холі Київського університету. Офіційне формулювання: «за ідейно порочний твір, який дає викривлений образ Тараса Шевченка».

Незабаром після поновлення в Спілці художників 1968 року Людмилу виключили знову за підписання листа з протестом проти репресій щодо дисидентів. Цього разу фактична заборона на професію тривала два десятиріччя. Семикіна більше не могла отримувати державні замовлення, брати участь у виставках, заробляти живописом.

Тоді Людмила знайшла нові способи застосувати свій талант. Вона стала створювати авторський одяг на основі народних традицій, працювала художницею з костюмів у театрі та кіно, працювала над створенням діафільмів, виконала ряд монументальних робіт у Києві.

Після того як Україна відновила незалежність у 1991 році, Семикіна повернулася до активної творчої діяльності, про що свідчить велика виставка творчого доробку "Високий замок", яка здобула престижну національну премію. Тепер її твори зберігаються в провідних музеях України та у приватних колекціях закордоном.