Галина народилася 1929 року в Узбекистані, де родина ховалася від більшовицького терору. Батько був архітектором з польським корінням, а мати належала до аристократичного українського роду. З часом Севруки повертаються до України, і там переживають важкі роки нацистської окупації.

Творча робота Галини розпочалася в 1960-ті роки, у час відродження української культури. Тоді Севрук зрозуміла, що неможливо бути художником в Україні і не знати місцевої мови, літератури, історії. Довелося займатися самоосвітою.

1964 року Галина Севрук разом з Аллою Горською, Опанасом Заливахою та Людмилою Семикіною створюють вітраж «Шевченко. Мати» для Київського державного університету. На ньому розгніваний поет захищає ображену жінку-Україну. Вітраж був знищений одразу після монтажу. Почалися репресії.

У 1965–1966 pоках влада посилила тиск на інтелігенцію з опозиційними поглядами. Однак атака мала протилежний результат: шістдесятники, які лишилися на волі, опиралися відчайдушніше. Громадянська позиція Севрук яскраво виявилася 1968 року, коли вона підписала лист проти репресій і закритих судів над українськими інтелектуалами. За це Галину виключили зі Спілки художників і забрали майстерню.

Двадцять років її твори не приймали на виставки і не експонували в музеях.

Шукаючи засобів самовираження, Севрук звертається до кераміки. У портфоліо художниці є стели, дизайн готелів і ресторанів, скульптурні образи слов'янських богів, керамічні роботи на теми Козацької доби та Київської Русі, серія з понад 500 портретів історичних постатей та видатних сучасників.